На передмістю бруднім проживають невірні євреї,
У неохайних хатках їхніх — і бруд, і сміття.
Плем’я смердюче вони, розвівається, наче від цапа,
Сморід постійно від них, завжди обличчя бліді.
Їх синагога реве голосами разюче дзвінкими,
Все там змішалось у ній: галас, молитва і крик.
Зробить із чорного біле народ цей, із правди — неправду,
Прагне, аби із небес падала манна йому.
Що ж поробляє, спитаєш, єврей у славетному місті?
Що виробляє той вовк серед отари овець?
Славні міста у заставу дає, позичає всім гроші,
З них же проценти дере, сіє усюди нужду.
Наче той шашіль, що точить могутні дуби поступово,
Чи оті черви, що вмить все перетворять у гниль,
Мовби тихесенька п’явка, що кров п’є людську невідчутно
Й силу й життєвий запал нишком в людей відбира,
Як ось іржа роз’їдає залізо, а міль одежину,
Так і нероба єврей нищить, руйнує усе.
Безліч приватних маєтків не раз зруйнував хитромудро,
Часто й державне майно нищив цей спритний лихвар.
Розуму вчились, хоч пізно, обдерті євреєм монархи,
Прийде в державу єврей — стогне печально вона.
Стріне державу це лихо — лежить, наче тіло безкровне,
Крові і сили тоді зовсім у неї нема.
Отже, чумою цією гордуй, моя Таліє мила,
А проклинати — це гріх! Роде невірний, прощай!
Себастіян Кленович - "Роксоланія", 1584